Які основні тенденції спостеріга­ються на ринку М&А? Чи актив­но укладаються угоди зі злиття-поглинання в Україні?

Із кінця весни 2009 р. почалося досить стрімке пожвавлення на цьо­му ринку, оскільки більш-менш зрозумілою стала вартість підпри­ємств, що продаються, і з'явилися певні можливості отримати ресурси для купівлі. Пожвавлення на рин­ку купівлі-продажу бізнесу також пов'язане із чинником психологічно­го «звикання» підприємців до кри­зи та роботи в нових умовах. Бізнес адаптувався і навчився виживати. Ті, в кого немає можливостей і перспек­тив для власного розвитку, усвідоми­ли необхідність позбутися важкого бізнесового «тягаря». А ті, хто мають вільні гроші або можливість їх по­зичити, зрозуміли, що зараз вдалий час для дешевого придбання бізне­су. Купувати бізнес сьогодні вигідно, тому що ціни на підприємства, не­рухомість надзвичайно привабливі. Головне - знайти кошти.

Окрім гучної угоди про об'єднання «Теленору» та «Альтіми», які ще нещодавні приклади злиття та по­глинання компаній в Україні Ви можете навести?

Я б не називав угоду між «Теле-нором» та «Альтімою» об'єднанням. Це намагання дійти консенсусу між двома колишніми ворогами, які ніяк не могли поділити частку свого впли­ву на ринок та на спільний бізнес. Під час кризи вони зрозуміли, що ліпше миритись і приходити до обо­пільних рішень заради кращої відда­чі бізнесу, аніж продовжувати витра­чати кошти на конфлікт. До кризи великі прибутки дозволяли викида­ти частину грошей на «корпоративні війни», а зараз у цьому ніхто не заці­кавлений, тому йде пошук компро­місу між сторонами. А головне те, що компроміс дозволив розморозити і прибутки від спільного бізнесу ко­лишніх опонентів.

Маючи досвід співпраці з подіб­ними компаніями, я сумніваюся, що це об'єднання насправді відбудеться повною мірою, адже воно не вигідне передусім «Теленору». Компанія, що звикла працювати за міжнародними стандартами, навряд чи захоче кон­солідувати свої позиції з партнерами, які грають за іншими правилами.

Більш показовий приклад для нашої країни - аукціон із прода­жу Одеського припортового заводу, що закінчився скандалом. Як усі до­бре пам'ятають, конкурсна комісія відмовилася визнати TOB « Нортіма» переможцем аукціону через те, що вважала запропоновану покупцем суму недостатньою. З погляду за­кону це нонсенс, адже запропоно­вана ціна перевищувала стартову. При цьому держава до сьогодні не повернула учасникам аукціону га­рантійні внески сумою 8оо млн грн. Може, коли-небудь ці кошти повер­нуть, але ж гроші бізнесу потрібні саме зараз!

Це великий удар по іміджу краї­ни. Але мушу визнати, і стара Євро­па не без гріха. Пригадайте історію з «Опелем»: ми чули неодноразові заяви керівництва «Опеля» про про­даж компанії конкретному покупце­ві, аж раптом читаємо про відмову «Опеля» від продажу. Причина зро­зуміла: стан автомобільної галузі поволі покращується і термінова необхідність продавати бренд уже відпала. Однак цей учинок, м'яко кажучи, не робить честі «Опелю». 

Тож, купуючи бізнес в Україні, мож­на втрапити в халепу?

Якщо ви хочете купити державне підприємство - так. Адже в країні відсутня державницька позиція, або ж вона нікому не зрозуміла. Згадай­те всі гучні аукціони чи приватизації. За Нікопольський завод феросплавів кошти було сплачено, однак держа­ва оголосила війну проти законних власників підприємства. Так само обійшлися і з першим власником Криворіжсталі. Прикладів утручан­ня політики в кожну значущу прива­тизацію можна навести безліч.

Чи захищає інтереси інвестора зако­нодавство України?

Усі розвинуті країни світу та й такі, що активно розвивають­ся, мають набагато привабливіше законодавство для інвесторів, ніж Україна. До того ж там ніхто не хо­дить щодня до інвестора за побора­ми. Інвестор із грошима для кожної цивілізованої країни - це священна корова, яку плекають і бережуть.

Так, і в нашому законодавстві іс­нує закон про захист іноземних ка­піталовкладень. Підписано також двосторонні договори з багатьма державами про захист інвести­цій. Але я не знаю випадків, коли б цей закон виконувався добровіль­но. Як наслідок - позови іноземців до України щодо повернення їхніх інвестицій. Згадайте гучний позов Джозефа Л еміра, власника «Гала-радіо», або литовського власника видавництва «Такі справи». Хоча більшість зарубіжних інвесторів навіть не позиваються - вони тихо згортають свою діяльність. Так, як це зробила, наприклад, «Моторола» чи «ІКЕА».

На тлі того, про що Ви розповіли, не зовсім зрозуміло, хто ж ті смілив­ці, які «пожвавлюють» сьогодні ри­нок купівлі-продажу бізнесу?

Навряд чи найближчим часом можна очікувати на великі інвести­ції з-за кордону. Історія з Одеським припортовим заводом зганьбила країну остаточно. Тож сподіватися на реальні іноземні капіталовкла­дення на рівні державних програм приватизації не варто. Серйозний інвестор сюди мільярди не вклада­тиме, боячись їх просто втратити. 

Купувати ж будуть здебільшого бізнес, що вже має іноземних влас­ників, ретельно перевірений аудитом і в жодному разі не державний. Смі­ливіше поводитимуться інвестори з країн колишнього СРСР, бо знають нашу ментальність, або азіатські дер­жави, що мають вільні кошти та мо­жуть почекати віддачі від бізнесу. 

На що потрібно звертати особливу увагу, купуючи бізнес?

Найважливішим для покупця бізнесу є питання корпоративних прав. Покупець повинен бути мак­симально убезпечений від стосун­ків із продавцями в майбутньому, позбавивши продавця найменшої юридичної можливості оскаржити угоду або впливати на роботу но­вих власників.

Якщо передача корпоратив­них прав юридично неправильно оформлена або попередній власник залишає собі частину корпоратив­них прав, це - «міна уповільненої дії». Адже саме через корпоративні права колишні господарі можуть повернути бізнес або тиснути на но­вих власників. Часто акціонери, які залишають собі лише і% акцій то­вариства, звертаються з вимогами до мажоритарне про визнання не­дійсними угод, керівництва тощо. Тому ми завжди радимо купувати юо% бізнесу та контролювати його повністю, адже найкраще партнер­ство - це партнерство із самим со­бою.

Купуючи бізнес, дуже важливо та­кож юридично грамотно розв'язати комплекс питань щодо керівництва компанії, як-от: правильно звільнити колишнє керівництво та призначити нове, розподілити права та обов'язки між топ-менеджерами. Існує безліч прикладів, коли на роботі поновлю­валися колишні керівники на під­ставі того, що їх звільнили в той час, коли вони перебували на лікарня­ному, або ж у інший спосіб, відтак фактично відбувалося рейдерське захоплення підприємства старим власником.

І ще одне. Перш ніж купувати підприємство, потрібно прослідку­вати всю його заборгованість, аби раптом нізвідкіля не «виник» штуч­ний борг, який за кілька місяців вам пред'являть до сплати.

У яких випадках на придбання бізне­су потрібен дозвіл Антимонопольно­го комітету?

Українське законодавство пе­редбачає отримання згоди Анти­монопольного комітету в разі кон­центрації підприємств, зокрема злиття суб'єктів господарювання. Такий дозвіл потрібен, якщо су­купна вартість активів підпри­ємств, що зливаються, становить понад 12 млн евро, а вартість ак­тивів або обсяг реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника

концентрації перевищує і млн євро. Цікавий момент: навіть якщо концентрація активів відбувається за кордоном, дозвіл комітету од­наково потрібен, у разі, коли обсяг реалізації продукції учасників цьо­го процесу в Україні сягає мільйо­на євро на рік.

Дозвіл потрібен і в разі придбан­ня частини акцій одного підприєм­ства іншим або коли один керівник за сумісництвом очолює іншу компа­нію, що може призвести до узгодже­них неконкурентних дій на ринку.

Чи цей закон не є надто суворим? Чи не обмежує він, подібно іншим правовим актам, приплив капіталу до України?

Цей закон є одним із найкращих і найсправедливіших в Україні. До того ж Антимонопольний комітет завдяки виваженості керівництва не став учасником ринку силового переділу майна та підприємств у кра­їні за всі ці роки, не заплямував себе участю в корпоративних конфліктах.

Антимонопольний закон точно не заважає інвесторам будувати свій бізнес в Україні. Однак, на жаль, це радше виняток, аніж правило.