Як вбачається із прийнятого рішення, колегія суддів Верховного Суду України (далі – «ВСУ») прийшла до висновку, що суди попередніх інстанції неправильно застосували норми статей 369 та 382 Цивільного кодексу України та безпідставно задовольнили позов в частині усунення перешкод у користуванні власністю, а тому їх рішення були скасовані.

Зокрема, колегія суддів ВСУ не знайшла порушень права спільної сумісної власності в частині вчинення обслуговуючою організацією дій по перешкоджанню мешканцю житлового будинку у користуванні сміттєпроводом.

Основним обґрунтуванням скасування рішень попередніх інстанцій та відмови в задоволені позову є те, що обслуговуюча організація виконує свій обов’язок із вивезення сміття шляхом його збирання в баки, а це не суперечить укладеному між сторонами договору про надання послуг.

Дійсно з такими висновками колегії суддів ВСУ в частині належного виконання обслуговуючою організацією своїх обов’язків погодитися можна і як вбачається, це не заперечувалося позивачем. Проте, предметом спору не було питання порушення прав позивача на отримання послуги, піднімалося питання про захист права у користуванні спільним майном. Справа тут в тому, що без письмової згоди всіх мешканців такого будинку, заварювання сміттєпроводу є недопустимим. Позивач звернувся до суду за захистом своїх прав власності, що полягали у заварюванні сміттєпроводу і не піднімав питання належного чи не належного виконання обслуговуючою організацією умов договору.

В розумінні ч. 2 ст. 382 ЦК України сміттєпровід, що розташований у багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності мешканцям такого будинку, оскільки обслуговує більше однієї квартири і призначений для забезпечення потреб усіх власників квартир.

Співвласники майна, що знаходиться у спільній сумісній власності, володіють і користуються таким майном спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 369 ЦК України).

Таким чином, власники можуть відмовитися від використання сміттєпроводу, але на це потрібна згода усіх мешканців квартир. ВСУ чомусь не звернув увагу на те, що позивач заперечував про належність йому підпису, який розташований на заяві мешканців про заварювання сміттєпроводу, а це є свідченням порушення права спільної сумісної власності на користування сміттєпроводом, адже згода на обмеження права спільної сумісної власності, що полягає у користуванні сміттєпроводом, всупереч ст. 369 ЦК України отримана із порушенням прав співвласників.

Скоріше за все, варто погодитися із висновками судів попередніх інстанцій з причин їх обґрунтованості та направленості на захист порушеного права у користуванні спільним майном.

Натомість, гарантований ст. 41 Конституції України принцип непорушності права власності не було захищено найвищою судовою інстанцією України, а як відомо, таке рішення ВСУ є остаточним і оскарженню не підлягає. Доводиться тільки радити позивачу пробувати звернутися до Європейського суду з прав людини за захистом своїх прав на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року та Протоколу 1 до Конвенції від 20.03.1952 року.